Хто в ньому побував, той ніколи не забуде - Форум
Меню сайта


Статистика

Полезные ссылки
Приветствую Вас, Гость · RSS 27.04.2017, 07:17

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Форум » Киево - Житомирская Римо-Католическая Диецезия » Диецезиальный Санктуарий Матери Божьей Бердичевской » Хто в ньому побував, той ніколи не забуде
Хто в ньому побував, той ніколи не забуде
AdminДата: Понедельник, 04.07.2011, 01:02 | Сообщение # 1
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 394
Статус: Offline


Хто в ньому побував, той ніколи не забуде

... Бердичів. Невелике старе місто.
,.. Тишкевичі та Радзивілли, Бальзак та Ганська, Шолом Алейхем та Гросман, Палій та Кривоніс, Чайковський та Конрад, Пуласький та Грабовський, Крашевський та Раковецький, Карпенко-Карий та Дуров, Урицький та Косовський, Петлюра та Щорс, Скоропадський та Пілсудський - хто лише не ходив твоїми вуличками, моє місто? На своєму віку ти пережило чимало: були періоди піднесення і важкі часи занепаду. Та й у поважних енциклопедіях, наукових та літературних творах ти згадувалось не раз.
Шолом Алейхем жартівливо називав Бердичів "єврейським Парижем". А російський письменник Фрідріх Горенштейн написав: "Вся ця потворна халупа Бердичів людині, що приїхала зі столиці, дійсно видається купою мотлоху, але почніть розбирати це на частини, і ви побачите, що запльовані, облиті помиями сходи, котрі ведуть до перехняблених дверей цієї халупи, складено з прегарних мармурових плит минулого, якими ходили колись пророки, на яких колись стояв Ісус із Назарета".
Кожне місто багате своїми людьми. В клопотанні про надання Бердичеву статусу міста ще в 1843 р. було записано: "В числе естественных богатств полагается природный ум жителей. Он великими успехами принесет пользу государству й частным людям немалую".
Це ж відмітив і польський письменник Міхал Чаковський, що народився неподалік Бердичева: "Дивною була на той час Бердичівська округа: повно життя в людях, повно високої фантазії - в шляхті, а оригіналів стільки, що здавалось, ніби розсипався мішок з ними на бердичівському ярмаркові. Бердичів з Гнилоп'яттю був ніби Стамбул з Босфором: хто в ньому побував, той ніколи його не забував...
Неможливо не пам'ятати про цей єврейський Бердичів. Я вже постарів, а все ще мрію про нього, він так зримо постає перед моїми духовними очима, наче я був у ньому ще вчора, і я так люблю його, ніби повинен був у ньому жити й померти".
Датою заснування міста вважається 1545 рік. коли місто згадується в люстрації Київського воєводства та в описі Житомирського замку.
Швидкому розвитку міста сприяло його зручне положення. В 1846 р. в Бердичеві мешкало 41 тис, чоловік, в той час в Києві проживало 50 тис. мешканців. За чисельністю населення в середині XIX ст. Бердичів займав п'яте місце, поступаючись лише Києву, Харкову, Одесі та Миколаєву.
Ще в 1801 році Сенат "признал Бердичев коммерческим в Европе местом", а в 1845 р. він отримав статус міста.
Серед мешканців переважали євреї (в 1897 році вони складали 78% населення), за що місто називали Єрусалимом Волині.
У Польщі ж місто згадувалось у приказці. Польське "pisz na Berdyczów" стало аналогом російського "на деревню дедушке".
Уславилось місто знаменитими на всю Європу ярмарками. Протягом року їх проходило до 10. Найважливішими були Онуфрієвський та Успенський, що тривали 6 тижнів, Космодем'янський, Йорданський та Похвальний тривалістю 3 тижні. Сюди з'їжджалися купці не лише з різних куточків Російської Імперії, а й з Австрії, Туреччини, Німеччини та інших країн.
Бердичівські ярмарки вражали різноманіттям товарів: зерно, льон, вовна, коні, вівці, худоба, шкіра, вироби з дерева, посуд, смола, дьоготь, цукор, полотно, сукно, шовк, плуги, коси, вироби з заліза, ювелірні прикраси та багато чого іншого. З закордону привозили меблі, каву, тютюн, горіхи, цитрусові, вина, одяг. Але предметом найбільшої гордості все ж таки були коні. Як написав Міхал Чайковський, вся петербурзька гвардія їздила на конях, куплених у Бердичеві.
Місто було наповнене легальними і нелегальними складами, чому сприяла велика кількість катакомб під ним, споруджених ще в середні віки для захисту від набігів ворогів.
Напевно, недарма в давнину Бердичів називали Єрусалимом Волині, адже тут були побудовані православні, католицькі та єврейські святині.
В 1748 році на кошти Варвари Радзивілл було побудовано Нікольську церкву, в якій зберігалась старовинна ікона Миколи Чудотворця. В 1836 році в районі Загреблі спорудили Свято-Троїцьку Церкву, А в 1837 році на місці дерев'яного спорудили Успенський собор, який був знищений в роки радянської влади.
Наприкінці XIX ст. в місті діяло близько 10 синагог та 70 молитовних будинків, серед яких вирізнялася одна з перших в Російській імперії хоральна синагога, побудована в 1850 p. A сьогодні Бердичів, став центром паломництва євреїв-хасидів, що приїжджають помолитись др усипальниці святого Леві Іцхака Бердичівського,
Для католиків Бердичів дорогий Санктуарієм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та костелом святої Варвари.
Паломники чи не з усієї Європи приїжджають поклонитись Матері Божій Бердичівській. "Чим для Польщі є Ченстохова, для Литви - Остра Брама, тим для України е пречудовий Найблагословеннішої Матері Божої образ з Бердичева від кармелітів Босих - столиця і велич нескінченного милосердя та незлічених див опіки", - писав отець Вацлав Новаковський.
А в костелі святої Варвари, побудованому як і НІкольська церква на кошти Варвари Радзивілл. "1850 року, березня 2 дня прелат Олицької колегіати Віктор граф Ожаровський вінчав на шлюб високо благородного поміщика французького Краза Гонората Бальзака, юнака 50 літ з її превосходительством графинею Ржевуською, Ганською, 46 літ, удовою, поміщицею села Верхівні".
Свою частку у будівництво цього костелу вніс багатий купець Рубінштейн, що прийняв католицьку віру, - дід знаменитих російських композиторів, піаністів та диригентів Антона і Миколи Рубінштейнів.
... Багато води спливло з того часу у Гнилоп'яті... Багато чого побачив на своєму віку Бердичів. Лиш незмінно стоїть над річкою Гнилоп'ять костел босих Кармелітів, лунають над містом дзвони церков та костелу святої Варвари.

ТВЕРДИНЯ. ЯКУ НЕ ЗЛАМАЛИ ВІКИ


Протягом багатьох століть величаво дивиться у води річки Гнилоп'яті храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Кармелітський Санктуарій став не лише окрасою і гордістю Бердичева, а й центром католицизму в Україні, а знаменита на всю Європу ікона Матері Божої Бердичівської стоїть в одному ряду з образами Матері Божої Ченстоховської (знаменитою "Чорною Мадонною") та Матері Божої Остробрамської з Вільнюса.
В липні цього року Бердичів буде відзначати 250 річницю коронації чудотворного образу Марії, яку називають прикрасою України, Волині і Поділля.
Історія нашого храму дуже цікава і непроста. Бачили ці мури і радість і справжні трагедії. ...1627 рік. Київський воєвода Ян Тишкевич потрапляє у полон до татар. Змученому, закутому в кайдани бранцеві приснився сон, в якому незнайомі монахи молили Матір Божу про його звільнення. Богородиця промовила: "Сину Яне, мусиш побудувати твердиню, яку не зламають віки". Прокинувшись, він склав обітницю, що в разі звільнення побудує для Божої Матері храм з монастирем для тих незнайомих монахів.
Отримавши свободу, Ян Тишкевич поїхав до Польщі, і 16 липня 1630 p в день Матері Божої Святого Скапулярію він потрапив до люблінського костелу босих кармелітів. Його подиву не було меж, коли він тут побачив монахів зі свого сну.
Отримавши згоду від керівників ордену, Тишкевич 19 липня 1630 p віддає свої землі у Бердичеві під храм і монастир, які зобов'язується тут побудувати,



2 березня 1634р київський єпископ Андрій Шолдрський заклав перший камінь нижнього костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, святого Михайла, святого Яна Хрестителя, святого Яна Євангеліста. На цих урочистостях була присутня уся родина Тишкевичів. Фундатор подарував храму копію ікони Матері Божої Сніжної, яку здавна вшановували в його родині. Оточена великою пошаною, Матір Божа Бердичівська обдаровувала віруючих чисельними ласками, і тому 23 травня 1647 р. Образ було проголошено чудотворним.
Історія зберегла для нас імена перших кармелітів, що прибули до Бердичева. Першим настоятелем став о. Рафал від св. Терези, товаришували йому отці Євстахій від Небовзяття, Ангел від св. Варфоломія, Домінік від Хреста, Мар'ян від Ангелів, Ілля від Святого Сакраменту.
Незабаром Бердичів став осередком євангелізації. Але недовго тут пануваа спокій. Рятуючись під час війни 1648 - 1649 pp., брати покинули Бердичів, забравши з собою чудотворну Ікону.

73 роки вона зберігалась в костелі босих кармелітів у Львові. Повернувшись до Бердичева, брати відбудували храм та обнесли його міцним фортечним муром.

В неспокійному 1732 p кармеліти були змушені повторно вивезти ікону на цей раз до Любліна, де вона перебувала до 1736 р.
В 1739 p розпочалось будівництво верхнього храму, яким керував архітектор Ян де Вітте. В 1754 p в день Святої Трійці єпископ Каєтан Солтик освятив новий храм, що мав форму латинського хреста з вежами по обидва боки костелу та був оточений потужним валом з підйомним мостом та бастіонами з 60 гарматами.
Костел було побудовано у стилі бароко. Головний фасад храму було спрямовано на схід. До верхнього костелу провадили кам'яні сходи, що з обох сторін оточували вхід до нижнього костелу. Вгорі над входом знаходиться декоративний овальний елемент з літерою "М" в обрамленні, над бічними порталами у віночках у формі серця монограми "ІН5" та "МАРІА".



У центрі фронтона знаходиться кам'яний барельєф Матері Божої Бердичівської, нижче - балкон, з якого сурмачі щодня грали релігійні пісні на честь Матері Божої. Фронтон храму прикрашала скульптура Пресвятої Діви Марії, а на цоколях - статуї св. Терези в ім'я Ісуса і св. Івана в Ім'я Хреста
По обидві сторони костелу підносилися вежі: одна висотою 32,9 м служила для сторожі костелу, а друга (36,4 м) виконувала функції дзвіниці. До початку І світової війни на ній висіли З дзвони, звук яких розносився на 20 км.
Нижній храм, побудований на кошти Яна Тишкевича архітектором Григорієм Тарнавським, був призначений для проведення жалобних Богослужінь. В його бічній каплиці спочивало забальзамоване тіло фундатора. З нижнього костелу можна було потрапити до склепів, де були поховані брати та доброчинці святині.
Верхній костел складався з центральної нави та бічних, що являли собою ряд капличок. У 1802 p стіни храму були прикрашені живописом, а через рік було зроблено мармурову підлогу. Головний вівтар вірогідно був зроблений в XVIII ст. У Львові і мав велику художню цінність. Вівтарна частина була відгороджена балюстрадою з фігурами ангелів та чотирьох Вчителів Церкви. Середня частина вівтаря була декорована чотирма парами золотих колон, оздоблених рослинним орнаментом та монограмою "Maria". Поміж колонами стояли фігури святих Юрія і Федора, а ближче до ікони - святих Петра і Павла. Вівтарну частину прикрашали численні дари та милиці калік, зцілених за допомогою Марії.
У північній наві знаходився вівтар Розп'ятого Хреста з чудодійним розп'яттям, статуями святих та труною св. Федора - мученика. У південній - вівтар св. Йосипа із статуями св. Анни та св. Йоахіма. У бічних каплицях знаходились вівтарі св. Терези в ім'я Ісуса з Авіля. св. Івана Некомуцена та св. Вінцента. У храмі були встановлені сповідниці, дві з яких призначались для сповідників, що мали дозвіл Апостольської Столиці та єпископа на відпущення всіх гріхів та покутних кар, а також на відміну публічного покарання різкою.
Над вхідною брамою знаходились музичні хори та орган у стилі рококо. З південної сторони костелу розташовані чернечі келії.-побудовані у вигляді чотирикутника Із внутрішнім подвір'ям. Монастир був досить великим, тут було понад 40 келій для ченців, трапезна, зал для відпочинку та бібліотека, яка в 1841 p нараховувала 2078 назв книжок.
У 1830 p було побудовано одноповерховий кам'яний будинок в стилі класицизму, який спочатку призначався для монастирської школи, а потім для настоятеля парафії. В повоєнні роки тут розміщувалося професійно-технічне училище будівельників, а тепер працює міський краєзнавчий музей.
З західної сторони келії колись була глибока криниця та житлові приміщення для музикантів і обслуговуючого персоналу. Нині від них не залишилось і сліду, на цьому місці тепер знаходиться братська могила бердичівлян, страчених під час фашистської окупації.
Понад берегом річки Гнилоп'ять було побудовано кількаповерховий будинок для музикантів костелу, утримували яких за кошти Варвари Радзівіл.
З другої половини XVIII ст. розпочинається золотий період Кармелю в Бердичеві. Лише до 1756 p тут було зареєстровано 263 чуда. 7 травня 1752 p за висновками спеціальної комісії ікона Матері Божої Бердичівської була проголошена чудотворною, а Декретом від 28 січня 1753 p Папа Бенедикт XIV дозволив її коронацію.



Разом з золотими коронами Святіший Отець надіслав до Бердичева реліквії тіла св. Теодора і частинку хоругви св. Юрія. Через те. що костел ще не був добудований, коронація відбулася через 3 роки - 16 липня 1756 р.
Окрім релігійної, кармеліти займались ще господарською діяльністю. З 1758 по 1844 pp. при монастирі працювала "Друкарня фортеці Пресвятої Діви МаріГ з власною паперовою фабрикою. Заснував її за кошти, позичені у братства Матері Божої Святого Скапулярію, настоятель о. Юзеф Зволінський. Обладнання було завезено з Австрії, що робило друк книжок якіснішим навіть у порівнянні з друкарнями Польщі. Працював тут Теодор Раковецький -батько відомого філолога, автора "Правди РуськоГ. Художники виготовляли гравюри на міді і дереві. Загалом кармеліти випустили 835 найменувань книжок, з них 105 видів різних молитовників, літургійні книги, підручники з теологи, 70 збірок проповідей до різних церковних урочистостей, 64 види шкільних підручників, 55 томів поезій, повісті, романи, драми. Найбільш популярними були друковані понад 104 роки бердичівські календарі загальним тиражем 40 тис екземплярів. Дохід від їх продажу йшов на утримання школи.
Душпастирська діяльність сприяла зростанню парафії, яка в 1856 p нараховувала близько 2400 осіб. При кляшторі діяли різні братства: Святої Трійці (засноване 13 червня 1745 р), Святого Скапулярію (1630 р), Доброї Смерті (13 березня 1761 р), св. Яна Непомуцена (16 травня 1762 р), св. Тадея Апостола (ЗО березня 1761 р), св. Теклі (20 лютого 1764 р).
В 1768 р після поразки повстання конфедератів 700 вояків і 800 цивільних на чолі з Казимиром Пулаським замкнулися на території фортеці. Облога тривала 17 днів, Пуласький був змушений здатися через нестачу харчів та боєприпасів. Російська армія генерала Кречетнікова вивезла з поневіченої фортеці усю зброю, в т. ч. 48 гармат, а настоятель Юзеф Зволінський розпочав відбудову фортеці.
Увесь час свого перебування в Бердичеві брати - кармеліти служили Богу і своїм ближнім. Так в 1770 - 1772 pp. при наданні духовної допомоги хворим під час епідемії померло 12 монахів. З ХУК по XIX ст. при кляшторі знаходився притулок для бідних, званий шпиталем. В двох великих будинках за кошт ордену жили убогі. Ще один такий притулок був при кляшторному цвинтарі.
В 1794 - 1831 pp. кармеліти організували в Бердичеві школи для молоді, навчання 8 яких було безкоштовним, їх засновником був отець провінціал Андрій Бардецький. В рапорті від 20 квітня 1800 р вказувалось, що школа складалась з 5 класів: 126 учнів. Учні вивчали основи християнства та моралі, математику, фізику, географію, риторику, історію, літературу та З іноземні мови: російську, німецьку і французьку. Відомий письменник Генріх Жевуський, який побував у Бердичеві в 1799 р, згадує чудових викладачів Бердичівського колегіуму: теолога І знавця латини о. Андрія від Святого Розарія, історика о. Брунона від Святої Трійці, науковця о. Боніфація від св. Кунегунди. Серед найзнаменитіших учнів слід назвати Бенедикта Раковецького - автора "Правди Руської".
На жаль, XIX ст. Було для нашого храму не дуже веселим. В червні 1831 р рішенням царського уряду було закрито Бердичівський колегіум. Того ж року з чудотворної ікони вкрали корони, тому суддя Юзеф Здзіховський замовив за власний кошт нові, які освятив єпископ Міхал ПІвніцький. Коли ж вкрали і ті, Папа Пій IX прислав з Риму нові, і в 1856 р в столітню річницю коронації відбулася нова за участю єпископа Каспера Боровського,
В 1832 р були ліквідовані усі кармелітські монастирі e литовській та російській провінціях, окрім бердичівського, до якого стікалися брати із закритих монастирів. В травні 1842 р у бердичівського кляштора забрано села Скраглівка та Скоморохи, які йому належали.
В 1856 р було зроблено першу спробу ліквідації кляштору. В 1864 р невідомі злочинці замордували отця - преора Салетія від св Петра Налоско.
В 1866 р кляштор все ж таки закрили, брати змушені були розійтись по різних парафіях. Кляштор зайняли війська на чолі з генерал - губернатором Безаком. Тут розмістились державні організації, поліція, пожежна охорона, а частину будівель здали в оренду пщ магазини І склади єврейським купцям. Віруючим залишили лише костел та частинку монастиря для проживання настоятеля.
Останній бердичівський кармеліт - о. Йоахім Ліпський жив ще на початку XX ст. В 1917 р костел І монастир прийняли отці - єзуїти, виконавши так необхідний ремонт, 16 червня 1918 р до Бердичева повернулись кармеліти; о. Казимір від Непорочного Зачаття - настоятель, о. Непомуцен від св. Іллі та о. Бертольд від Найсвятішого Серця Ісуса, а в лютому 1919 р. - о. Броніслав від Святої Трійці. Вони повернули єзуїтам кошти, витрачені на ремонт. Але в 1919 р. з України мусили виїхати отці Бертольд та Непомуцен, а о. Казимір
помер від тифу. В 1924 р. на зміну о. Броніславу, що повертався до Польщі, до кляп/тору прибув о. Тер е зі й, який в липні 1926 р. помер від раку.
Монастир з костелом перейшли до радянської влади. У верхньому храмі було влаштовано музей, вхід до якого був можливий лише за квитками. Чудотворна ікона експонувалась тут як художній витвір. В нижньому храмі було встановлено кінозал, де показували також і атеїстичні фільми. Було спалено всі вівтарі та обладнання костелу, збито до цегли ліпнину на стінах, а майно розграбовано.
В перші роки радянської влади ще зберігалась традиція урочистих Святих Служб 16 липня у свято Матері Божої Святого Скапулярію, хоч відправляти їх було зовсім нелегко. Старі бердичівляни описують, як під час таких служб на площі перед кляштором духовий оркестр грав революційні пісні, заглушаючи проповідь та молитви.
На початку війни в 1941 р. в храмовій вежі вибухнув вогонь, який знищив дах та усе в середині костелу. Пожежа тривала кілька днів. Саме тоді І зникла чудотворна ікона.
В часі війни на території храму знаходився концтабір, в якому в фашисти розстріляли 960 євреїв.
Декілька десятиліть стояв поневічений храм, смутно дивлячись у води ріки Гнилоп'яті. В 1970 р почалася реставрація монастиря.
В 1989 р віруючі з Бердичева під керівництвом та підтримки місцевих священиків Бернарда та Амброзія Міцкевичів підняли клопотання про повернення костелу. Протягом 17 місяців на подвір'ї перед храмом відправлялися Божі Служби з молитвами про віддання святині віруючим. 15 листопада 1991 р. парафії було передано верхній костел, в якому, незважаючи на зруйнований інтер'єр, 16 листопада було відправлено Євхаристію. 4 грудня після звернення до президента України почалось виселення спортивних секцій з нижнього костелу.
Отець Тобіаш Зажецький: Відновлення храму проводиться з максимальною відповідністю первісному проекту.
Стан храму, який нам повернули був дуже кепським. В подарунок ми отримали будівлю, в якій завдяки сирості нараховувалось 28 видів різних грибків. Пошкоджені, засалені стіни фундаменту, наглухо закриті вікна, брак вентиляції призвели до руйнування цегли та створення клімату парника, що сприяли розвитку різноманітної флори. Відсутність даху протягом майже 30 років після пожежі 1941 р призвела до того, що верхній костел був просто у жахливому вигляді. Пожежа та негоди пошкодили конструкції та призвели до зміщення стін. В деяких місцях цегляна кладка була пошкоджена сонцем та опадала до глибини 50 см.
В 1992 р ми розпочали капітальний ремонт. Перш за все, були замінені усі вікна у верхньому та нижньому костелах. Для осушення стін ми понизили рівень фунту навколо храму, за допомогою парафіян розчистили підземелля та вентиляційні ходи, з яких було винесено понад тисячу кубометрів грунту.
В нижньому храмі ми зробили освітлення, радіофікацію та опалення, поштукатурили стіни. Деревяну підлогу замінила керамічна плитка, під якою знаходяться вентиляційні канали.
При очищенні костелів було знайдено багато людських кісток, які поховані в братському саркофазі під нижнім храмом.
Також було перекрито верхній костел: дах з оцинкованого заліза ми замінили мідним на суцільних дошках. Зовнішній фасад поштукатурили та пофарбували. На ньому були встановлені скульптури Богородиці Пресвятого Зачаття, св Яна та св Терези, а також барельєф Матері Божої Бердичівської.
Також потрібно було провести укріплення стін та склепінь верхнього костелу, монтаж стяжок куполу. Потім ми розпочали штукатурні роботи, закріпили ліпку. Тепер вже проведено електрику, зроблено радіофікацію. Ще на нас чекають опалення, мармурова підлога та внутрішнє оформлення.
Відновлення храму проводиться на основі історичних документів з максимальною відповідністю первісному проекту. Надіюсь, що колись буде відтворено розпис храму, а поки верхній костел буде розмальований удвох кольорах.

СЛАВСЯ, ЦАРИЦЕ,НАША НАДІЯ!


Ікона Матері Божої Бердичівської була достовірною копією образу Матері Божої Сніжної з базиліки Санта Марія Маджоре у Римі. Вона була намальована у XVI ст. на полотні, закріпленому на кипарисовій дошці, і розміщувалась у ніші вівтарної стіни.
На іконі Божа Мати зображена у три четверті постаті. На лівій руці вона тримала Ісуса, а в правій долоні - білу хустку та кармелітський скапулярій.
ікону оздоблювала срібна рама вагою 75 кг, виготовлена у ювелірній майстерні у Вроцлаві зі срібла, пожертвуваного поляками із Ольштина.
Мадонну прикрашали золоті корони і багаті шати. Одна з них - вартістю 50 тис злотих -була із щирого золота з витиснутими квітами, друга - срібна, третя - рожева, гаптована золотими квітами.
Культ Матері Божої кармеліти поширювали через урочисті богослужіння з процесіями. Головними храмовими святами, як і тепер, були урочистості Матері Божої Святого Скапулярію (16 липня) та Непорочного Зачаття (8 грудня).
Щоденно о 5.30 дзвони скликали усіх на молитву, а сурмачі з балкону на фасаді фали пісні про Марію. О 6.30 після молитви "Ангел Господній" розпочиналась так звана перша Свята Служба, о 7.30 - Служба у візантійському стилі, о 9.00 - заздравна Служба до Непорочного Зачаття, о 11.00 -урочиста Меса за участю монастирського оркестру, а о 16.00 - Вечірня. Щодня о 15.00 у супроводі оркестру прочани співали Лгганію до Пресвятої Діви Марії. Образ затулявся зовнішньою іконою Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (копія Бартоломе Мурільйо).
При відслоненні ікони вранці кармеліти у білих плащах співали:
Слався, Царице, Милості Мати, Наша надія, життя благодаті!
Слався, Маріє, Матір єдина, Мати небесна! Заіуе Недіпа! При
заслонінні звучала інша пісня: Ти прощавай, Найсвятішая Діво,
Бога предвічного Мати щаслива! Ти найпрекрасніша з дочок
землі. Янголи славу співають Тобі! Тобі поклоняючись, серце
радіє, Благословенна царице Маріє!
Уславлена численними милостями і чудесами, ікона Матері Божої Бердичівської ще 23 травня 1647 p була проголошена чудотворною єпископом Станіславом Зарембою, який сам отримав оздоровлення завдяки заступництву Марії. Вже в XVII ст. було задокументовано 77 милостей, які отримали люди різних соціальних станів та й навіть різних церков.
4 травня 1752 р. спеціальна теологічна комісія розпочала дослідження, що тривали 4 роки І закінчились визнанням 263 милостей правдивими.
Це призвело до ще більшого культу Матері Божої Бердичівської,
Збережена від небезпек протягом століть, тричі коронована, ікона, на жаль, не вціліла в роки II світової війни.
Після безрезультатних пошуків оригіналу ікони в 1990 p було прийнято рішення намалювати нову, її виконання було пов'язане з великими труднощами, адже серед чисельних репродукцій не було жодного кольорового зображення. Єдиним джерелом став детальний опис ікони, зроблений у 1921 - 1925 pp. хранителем святині Матері Божої в Бердичеві отцем Єроніславом Яросінським. Його й взяла за основу краківська художниця Божена Муха-Совінська. Вона оздобила образ фігурами ангелів довкола голів Марії та Ісуса й оком Божого Провидіння.
І в наш час Марія залишається заступницею і помічницею людей. В бердичівській парафії Непорочного Зачаття є книга подяк, де записано багато теплих слів людей, що принесли свої дари Матері Божій Бердичівській, їх зробили різні люди, за ними можна вивчати географію: тут і різні міста і села України, Польщі, держав Балтії, США. Записи зроблені на українській,польській, російській мові, а об'єднує Тх любов і вдячність Марії за дар віри, зцілення від. хвороб, молитву і заступництво.
В кількох рядках зібрані болі і надії, радість і вдячність:
- Дякую Тобі, Матусенько Бердичівська за вислухання моїх молитов, за великий дар
спасіння життя мого сина у автомобільній аварії.
- Складаю подяку моїй Небесній Матері за заступництво та молитви, що допомогли моїм
рідним вийти з п'янства.
- Завдяки молитвам до Матінки Божії наш син після перелому хребта залишився
здоровим.
- Щиро дякую за дар покликання та прошу про витривалість та вірність складеним обітам.
- Дякую, що почула мої молитви І прохання про відвернення операції і також за
благополучне народження доньки.
Матері просять про благословення для своїх дітей: "Жертвую Тобі ці дари як доказ любові та вдячності за Твою доброту, яку виявила до мене, обравши мого сина місіонером. Провадь його як свого обранця І стережи від усякого зла, щоб проголошував Слово Боже і навертав людей до християнської віри. Прошу Тебе, Матінко Святого Скапулярію, Патронко Кармелю. бережи його в таких важких часах від пут нечистого, щоб витривав у своїй постанові як босий кармеліт до кінця свого життя у службі Божій".
Допомагає Матір Божа Бердичівська хворим і немічним: "В житті кожної людини є приємні хвилини і є хвилини смутку та відчаю. Не сподівалася і я, що на мою долю випаде тяжке випробування. Душевна тривога, незадовільний стан здоров'я, обстеження в лікарні - і ось вражаючий діагноз - пухлина головного мозку л-пролунав так несподівано, що життєві клопоти, плани на майбутнє втратили сенс.
Непохитна віра в Сина Твого Господа Нашого Ісуса Христа, молитви до Тебе, Божа Матір, усієї сім'ї, близьких людей і тих, з ким я зовсім не була знайома, і хто підтримав мене e тяжку хвилину. Ти, Божа Матір, допомогла пройти через усі фізичні і душевні випробування. Я щиро вірила, що руками лікаря буде зроблена операція, успіх якої залежить від безпосередньої допомоги Твого Сина. На операцію я йшла без жаху і сумніву, що усе буде добре. Ти, Матір Божа, і Твій Син постійно були поряд, допомогли залишитися живою і не калікою.
Дякую Тобі, Божа Матір, що я могла піднятися з постелі немочі, можу продовжити життя, славити Тебе, Божа Матір, ходити по стежках заповітів Христових".
Думаю, безліч бердичівлян і паломників приєднаються до слів: "За безмежну святу любов, за молитви, за народження Ісуса, котрий робить мене Вільною Щасливою Особистістю, за Твої незлічені благодаті, які Ти випрошуєш у Свого Сина для нас, за теплий ніжний Материнський Покров, Тобі, Люба Матусю, низький уклін..."


Прес-центр Санктуарію


Внимание !

Все права на фотоматериал принадлежат сайту http://st-alexander.at.ua



Неофициальный сайт прокафедрального собора cв. Александра г. Киев, Украина ©
Nieoficjalna strona konkatedry sw. Alexandra w Kijówe, Ukraina ©
Прикрепления: 4754382.jpg(68Kb) · 7498308.jpg(61Kb) · 0908644.jpg(43Kb) · 2593003.jpg(57Kb)
 
Форум » Киево - Житомирская Римо-Католическая Диецезия » Диецезиальный Санктуарий Матери Божьей Бердичевской » Хто в ньому побував, той ніколи не забуде
Страница 1 из 11
Поиск:

Неофициальный сайт костела Cв. Александра © 2017
Бесплатный хостинг uCoz